Розкажу детальніше про наш цьогорічний відпочинок в Мексиці, фото ви вже бачили.
Перший раз путівку і квитки на літак ми купляли через інтернет, тому досить хвилювались, як все пройде. Багато американців бояться відвідувати Мексику через проблеми країни з наркоторгівлею, тому і мені, чексно кажучи, було трохи лячно. Але цікавість взяла верх. Вибрали, один з найбезпечніших, по відгуках на сайті tripadvisor курортів і вирушили в дорогу.
2 липня вранці друг підвіз нас до міжнародного аеропорту Сан Франциско і за декілька хвилин ми вже стояли в черзі за нашими посадковими талонами. Для американців процедура дуже проста: вводиш свої дані на екрані і там же скануєш свій паспорт. Потім тобі дають талон. Ну звичайно, нам наші українські паспорти просканувати не вдалось :) Покликали на допомогу офіцера, який сказав, вам треба або візу Мексики, або карту постійного резидента США. Нічого з того списку в нас не було. Ми аж почали переживати. Але після декількох дзвінків офіцера нам все таки сказали, що ми можем їхати в Мексику і з нашим українським паспортом. Головне - мати американську візу.
Через 3 години ми вже проходили мексиканську митницю :)
По закінченню всіх формальностей вийшли з аеропорта шукати наш трансфер до готелю. І перше, що впало нам в око - п"яний поліцейський, що ходив пританцьовуючи туди-назад біля входу в термінал. І це понеділок, обідній час. "Вельком ту Мексіко".
Нам досить швидко вдалось знайти хлопця з трансферу. І ось ми вже в міні-вені на шляху до готелю. На моєму сидінні був поламаний пояс безпеки, але я вирішила, що в Україні я взагалі пристібалась лише коли їхала на передньому сидінні і заспокоїлась.
Мексиканські краєвиди вражали. Величезні гори, кактуси, засохлі дерева і... все. Пустеля, одним словом, ще та. Зате дороги хороші.
В курортній зоні, де розташовані готелі, навпаки, все зелене.
По приїзді в готель, нас зустріли охолоджуючими коктейлями, дали карту і розказали, як знайти нашу кімнату.
Кімната була просто супер. Простора, дві зони: спальна і вітальна. Мене вразило ліжко. Хто знає, що таке king bed, мене зрозуміє. Хоча вдома в нас queen, і я думала, що то невелика різниця, різниця насправді суттєва. А чоловіка - холодильник заповнений пивом. Також в нас в номері був бар з текілою, ромом, бренді і водкою. І запаси поповнялись щодня, хоч ми тим майже не користувались, а ходили в бари і кафешки на території готелю. Ну і основне. Якщо чесно, то не розраховувала, що в нас буде такий вид з вікна,точніше з балкону, адже ми за це не доплачували. Вид був на Тихий океан і The Arch - природну кам"яну арку і скелі, а між ними пляж, спокійний зі сторони затоки і з величезними хвилями зі сторони Пасіфіка.
Також в готелі в нас було 6 джакузі і два басейни, які закінчувались водоспадом і це давало відчуття, ніби басейн з"єднаний з океаном. В одному басейні були постійно якісь розваги, аніматори, а інший був спокійний. Вільні лежаки були завжди, навіть в обід. Ми могли вибирати, де лежати, під пальмами чи поближче до басейну. Лежаки також були на пісчаному пляжі, але в океані ніхто не ризикував купатись, крім мого чоловіка.
Мексиканці були дуже гостинними і їх дуже легко розуміти. Думаю, якби я там пожила місяців два, то заговорила б іспанською.
Мексиканський сервіс (чи може то просто сервіс для американців і канадійців) - то окрема історія. Ми просто лежали біля басейну, а офіціанти носили коктейлі, шампанське, пиво, колу (список був майже безмежний). Не було потреби йти кудись по напої. Ти не встигав подумати, як офіціант вже був біля тебе і питав що тобі принести. Як тільки твій стакан ставав порожнім, тобі приносили новий. Це було щось нереальне. Це саме відбувалось у всіх барах і ресторанах.
Їжа теж була найрізноманітніша. Морепродукти на сніданок, обід і вечерю. Декілька разів подавали лобстерів, крабів лише на вечерю.
Ми зрозуміли, що таке справжній All inclusivе :)
Кожного вечора в нас також були якісь шоу з танцями, піснями, а потім дискотека. А одному з барів по вечорах грав піаніст.
На екскурсію їздили лише раз. Це була вечірня прогулянка на яхті і обід. Ми пливли навколо The Arch, було дуже романтично. Не обійшлось, ясне діло без мексиканської маргарити і танців. Зробила висновок, що американці вміють розважатись, пити і при тому залишатись дуже культурними.
Також ввечері ми трохи прогулялись по місту і цілком безпечно доїхали додому на таксі. Магазини у них всі ті самі, що в США, навіть Страбакс є. Єдине, що хотілося б зауважити, мексиканці абсолютно не дотримуються правил дорожнього руху, на знак Стоп ніхто не зупиняється, підрізають, перевищують швидкість. Одним словом, жахливо.
А ще згадала, що одного разу ми ввечері гуляли по пляжі і побачили мексиканського таргана, довжиною приблизно 10 см. Потім повертатись було страшно...Але то якраз був день незалежності Америки і ми побачили грандіозні феєрверки, що відбивались в океані, було дуже гарно і ми швидко забули про то чудовисько.
Повертаючись додому, нас затримала мексиканська митниця, через що ми мало не запізнились на літак, хоч прийшли в аеропорт за 2 години. Вони не мали сканера (яке століття?) і обшукували всі валізи вручну. В результаті, літак вже був повний, а ми забігали останні. Добре, що спитали офіцера, бо черга вже була до ЛА, а про Сан Франциско давно забули. Прийшлось бігти.
Яка я була рада, коли ми прилетіли назад в Каліфорнію. Дерева, квіти, море зелені. Відпочинок вдався, але дім є дім. Хоча маргарита стала моїм улюбленим коктейлем, а гуакамоле - улюбленою закускою.
Перший раз путівку і квитки на літак ми купляли через інтернет, тому досить хвилювались, як все пройде. Багато американців бояться відвідувати Мексику через проблеми країни з наркоторгівлею, тому і мені, чексно кажучи, було трохи лячно. Але цікавість взяла верх. Вибрали, один з найбезпечніших, по відгуках на сайті tripadvisor курортів і вирушили в дорогу.
2 липня вранці друг підвіз нас до міжнародного аеропорту Сан Франциско і за декілька хвилин ми вже стояли в черзі за нашими посадковими талонами. Для американців процедура дуже проста: вводиш свої дані на екрані і там же скануєш свій паспорт. Потім тобі дають талон. Ну звичайно, нам наші українські паспорти просканувати не вдалось :) Покликали на допомогу офіцера, який сказав, вам треба або візу Мексики, або карту постійного резидента США. Нічого з того списку в нас не було. Ми аж почали переживати. Але після декількох дзвінків офіцера нам все таки сказали, що ми можем їхати в Мексику і з нашим українським паспортом. Головне - мати американську візу.
Через 3 години ми вже проходили мексиканську митницю :)
По закінченню всіх формальностей вийшли з аеропорта шукати наш трансфер до готелю. І перше, що впало нам в око - п"яний поліцейський, що ходив пританцьовуючи туди-назад біля входу в термінал. І це понеділок, обідній час. "Вельком ту Мексіко".
Нам досить швидко вдалось знайти хлопця з трансферу. І ось ми вже в міні-вені на шляху до готелю. На моєму сидінні був поламаний пояс безпеки, але я вирішила, що в Україні я взагалі пристібалась лише коли їхала на передньому сидінні і заспокоїлась.
Мексиканські краєвиди вражали. Величезні гори, кактуси, засохлі дерева і... все. Пустеля, одним словом, ще та. Зате дороги хороші.
В курортній зоні, де розташовані готелі, навпаки, все зелене.
По приїзді в готель, нас зустріли охолоджуючими коктейлями, дали карту і розказали, як знайти нашу кімнату.
Кімната була просто супер. Простора, дві зони: спальна і вітальна. Мене вразило ліжко. Хто знає, що таке king bed, мене зрозуміє. Хоча вдома в нас queen, і я думала, що то невелика різниця, різниця насправді суттєва. А чоловіка - холодильник заповнений пивом. Також в нас в номері був бар з текілою, ромом, бренді і водкою. І запаси поповнялись щодня, хоч ми тим майже не користувались, а ходили в бари і кафешки на території готелю. Ну і основне. Якщо чесно, то не розраховувала, що в нас буде такий вид з вікна,точніше з балкону, адже ми за це не доплачували. Вид був на Тихий океан і The Arch - природну кам"яну арку і скелі, а між ними пляж, спокійний зі сторони затоки і з величезними хвилями зі сторони Пасіфіка.
Також в готелі в нас було 6 джакузі і два басейни, які закінчувались водоспадом і це давало відчуття, ніби басейн з"єднаний з океаном. В одному басейні були постійно якісь розваги, аніматори, а інший був спокійний. Вільні лежаки були завжди, навіть в обід. Ми могли вибирати, де лежати, під пальмами чи поближче до басейну. Лежаки також були на пісчаному пляжі, але в океані ніхто не ризикував купатись, крім мого чоловіка.
Мексиканці були дуже гостинними і їх дуже легко розуміти. Думаю, якби я там пожила місяців два, то заговорила б іспанською.
Мексиканський сервіс (чи може то просто сервіс для американців і канадійців) - то окрема історія. Ми просто лежали біля басейну, а офіціанти носили коктейлі, шампанське, пиво, колу (список був майже безмежний). Не було потреби йти кудись по напої. Ти не встигав подумати, як офіціант вже був біля тебе і питав що тобі принести. Як тільки твій стакан ставав порожнім, тобі приносили новий. Це було щось нереальне. Це саме відбувалось у всіх барах і ресторанах.
Їжа теж була найрізноманітніша. Морепродукти на сніданок, обід і вечерю. Декілька разів подавали лобстерів, крабів лише на вечерю.
Ми зрозуміли, що таке справжній All inclusivе :)
Кожного вечора в нас також були якісь шоу з танцями, піснями, а потім дискотека. А одному з барів по вечорах грав піаніст.
На екскурсію їздили лише раз. Це була вечірня прогулянка на яхті і обід. Ми пливли навколо The Arch, було дуже романтично. Не обійшлось, ясне діло без мексиканської маргарити і танців. Зробила висновок, що американці вміють розважатись, пити і при тому залишатись дуже культурними.
Також ввечері ми трохи прогулялись по місту і цілком безпечно доїхали додому на таксі. Магазини у них всі ті самі, що в США, навіть Страбакс є. Єдине, що хотілося б зауважити, мексиканці абсолютно не дотримуються правил дорожнього руху, на знак Стоп ніхто не зупиняється, підрізають, перевищують швидкість. Одним словом, жахливо.
А ще згадала, що одного разу ми ввечері гуляли по пляжі і побачили мексиканського таргана, довжиною приблизно 10 см. Потім повертатись було страшно...Але то якраз був день незалежності Америки і ми побачили грандіозні феєрверки, що відбивались в океані, було дуже гарно і ми швидко забули про то чудовисько.
Повертаючись додому, нас затримала мексиканська митниця, через що ми мало не запізнились на літак, хоч прийшли в аеропорт за 2 години. Вони не мали сканера (яке століття?) і обшукували всі валізи вручну. В результаті, літак вже був повний, а ми забігали останні. Добре, що спитали офіцера, бо черга вже була до ЛА, а про Сан Франциско давно забули. Прийшлось бігти.
Яка я була рада, коли ми прилетіли назад в Каліфорнію. Дерева, квіти, море зелені. Відпочинок вдався, але дім є дім. Хоча маргарита стала моїм улюбленим коктейлем, а гуакамоле - улюбленою закускою.
Немає коментарів:
Дописати коментар